Підготовка місії Artemis III перейшла до етапу, на якому одночасно зводяться докупи ракета-носій, пілотований корабель і команда астронавтів. У Космічному центрі Кеннеді у Флориді фахівці почали встановлювати чотири двигуни RS-25 у центральний ступінь ракети SLS, яка має вивести екіпаж місії у політ наступного року.

Про початок робіт у четвер, 27 серпня, повідомляє NASA Blogs. Безпосередньо монтаж стартував 24 серпня у другому висотному монтажному відсіку будівлі вертикального складання Vehicle Assembly Building — одного з головних об’єктів американської місячної програми.

Ця операція стала можливою після з’єднання двигунного відсіку з верхніми чотирма п’ятими центрального ступеня, виконаного раніше влітку. Встановлення самих двигунів є лише частиною складної інтеграції: технікам також необхідно прокласти й перевірити електричні мережі, паливні магістралі, датчики та системи керування, які мають працювати як єдиний комплекс під час запуску.

Кожен RS-25 важить приблизно 7 700 фунтів, або близько 3,5 тонни, і розвиває майже 500 тисяч фунтів тяги. Чотири двигуни розміщуються біля основи SLS усередині спеціального відсіку, покликаного захищати їх від високих температур, вібрацій, акустичних навантажень та інших екстремальних чинників старту.

Під час підйому RS-25 працюватимуть безперервно понад вісім хвилин. Вони отримуватимуть рідке паливо й окисник із двох великих баків центрального ступеня, витрачаючи загалом близько 1 500 галонів компонентів палива за секунду. Саме синхронна робота двигунів і двох бічних прискорювачів забезпечує SLS тягу, необхідну для проходження найенергоємнішої початкової фази польоту.

Двигуни Artemis III мають серійні номери E2054, E2057, E2048 і E2052 та вже використовувалися у програмі Space Shuttle. Повторне застосування перевірених агрегатів поєднує досвід попередньої епохи NASA із новою архітектурою Artemis, хоча перед установленням кожен двигун проходить модернізацію, інспекції та процедури підтвердження придатності до іншого профілю польоту.

Найпомітніша історія пов’язана з E2048. Він допомагав запускати шатл Atlantis у місії STS-129, учасником якої був нинішній командирський склад Artemis III в особі астронавта Ренді Брезніка. Раніше цей двигун також працював на Discovery під час STS-95 у 1998 році, коли Джон Гленн у 77-річному віці повернувся на орбіту і став на той момент найстаршою людиною, яка побувала в космосі.

Паралельно в тій самій будівлі триває складання двох твердопаливних прискорювачів на мобільній стартовій платформі. Укладання їхніх моторних сегментів розпочалося на початку липня і вже подолало середину. NASA зазначає, що команди прискорили окремі операції завдяки урокам попередніх польотів Artemis, однак кожне з’єднання все одно потребує ретельного контролю геометрії, ущільнень і конфігурації обладнання.

Просувається й підготовка Orion. Після об’єднання житлового модуля екіпажу із сервісним модулем спеціалісти встановили пуповинний з’єднувач, через який між двома частинами проходять електроживлення, дані та робочі рідини. Корабель уперше увімкнули після стикування модулів, щоб підтвердити електричну цілісність і правильний обмін інформацією між підсистемами.

Технічні випробування мають особливе значення, оскільки навіть справність кожного окремого вузла не гарантує безпомилкової роботи всього корабля. Інженери поступово переходять від перевірок компонентів до комплексних тестів, у яких оцінюють реакцію взаємопов’язаних систем на команди, зміну режимів та можливі відмови. Виявлення проблем на цьому етапі залишає більше часу для аналізу й виправлень до остаточного складання ракети.

Екіпаж, призначений 9 червня, складається з астронавтів NASA Ренді Брезніка, Андре Дугласа і Френка Рубіо та астронавта Європейського космічного агентства Луки Пармітано. Їхня програма охоплює системи Orion, наукові завдання, командну взаємодію, лідерські вправи та спільну роботу з комерційними постачальниками пілотованих посадкових систем.

У макеті Orion у Космічному центрі Джонсона екіпаж відпрацьовує не лише критичні маневри, а й повсякденне життя на борту — використання підігрівача їжі, дозатора питної води та камер. Такі заняття допомагають визначити, наскільки зручно розміщене обладнання, скільки часу займають звичайні процедури та як побутові дії впливають на щільний графік місії.

Окремий блок присвячений поверненню на Землю. Астронавти пройшли вступну підготовку з виживання на воді, ознайомилися з діями після нештатного приводнення, а в Лабораторії нейтральної плавучості тренували вихід із Orion у вертикальному положенні. У скафандрах Orion Crew Survival System вони застосовували аварійне спорядження та рятувальний пліт, моделюючи перші хвилини після посадки.

Четверо астронавтів також розпочали спільні симуляції з центром управління польотом. Учасники проходять часову послідовність місії, реагують на відхилення та перевіряють, як розподіляються рішення між екіпажем і диспетчерами. Подальший темп Artemis III залежатиме не від одного символічного етапу, а від узгодженого завершення десятків взаємозалежних робіт — від монтажу двигунів до підтвердження готовності людей діяти в умовах, які неможливо повністю відтворити на Землі.