У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №16096, який пропонує комплексно змінити державну політику щодо внутрішньо переміщених осіб — від термінології та первинної допомоги після евакуації до житлової підтримки, працевлаштування, догляду й можливого повернення додому. Документ зареєстрували 23 вересня під час 16-ї сесії парламенту IX скликання за ініціативою групи народних депутатів.

Про появу законодавчої ініціативи у четвер, 24 вересня 2026 року, повідомляє Верховна Рада України. Головним визначено Комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, а до опрацювання також залучено комітети з питань соціальної політики, бюджету, цифрової трансформації, місцевого самоврядування, економічного розвитку, охорони здоров’я, освіти, правової та антикорупційної політики й європейської інтеграції.

Автори виходять із того, що внутрішнє переміщення в Україні давно перестало бути короткостроковою надзвичайною ситуацією. Війна, повторні евакуації, руйнування житла та соціальної інфраструктури, зміни на ринку праці й нерівномірне навантаження на громади перетворили його на тривалий соціально-економічний процес. Нинішня система допомоги розподілена між різними органами, тому людині нерідко доводиться окремо звертатися по виплати, житло, медичні послуги, документи, працевлаштування та освіту для дітей.

Однією з найбільш помітних змін стане заміна в законодавстві поняття «внутрішньо переміщена особа» на «вимушено внутрішньо переміщена особа». Ініціатори вважають, що нове формулювання точніше відображатиме недобровільний характер переїзду через збройний конфлікт, окупацію, насильство, порушення прав людини або надзвичайні ситуації. При цьому йдеться не про звуження вже наявних прав, а про уточнення статусу та причин переміщення.

Проєкт також усуває різницю в становищі дітей з однієї родини. Дитину, яка народилася після переміщення батьків, пропонується ставити на облік як вимушено внутрішньо переміщену за заявою одного з батьків або законного представника. Нині дата народження може призводити до ситуації, коли старша дитина має статус переселенця, а молодша, народжена вже в безпечнішому регіоні, формально не охоплена тим самим набором гарантій.

Центральним елементом реформи має стати Координаційний центр підтримки та його територіальні відділення. Вони прийматимуть звернення, оцінюватимуть потреби родини, інформуватимуть про державні, місцеві та міжнародні програми, направлятимуть до відповідних установ і відстежуватимуть результат. Центр планують створити як державну установу у сфері управління визначеного урядом уповноваженого органу, тоді як його територіальні підрозділи працюватимуть без статусу окремої юридичної особи.

Для кожного заявника за його згодою зможуть сформувати індивідуальний маршрут — послідовність необхідних дій, послуг і заходів підтримки. За людиною також може бути закріплений фахівець із супроводу. Принцип «єдиного входу» означатиме, що процес можна буде розпочати через територіальне відділення центру, орган соціального захисту, центр надання адміністративних послуг, надавача соціальних послуг або визначений електронний ресурс, не з’ясовуючи самостійно компетенцію десятків установ.

Електронний маршрут має зберігати дані про потреби, призначені послуги та стан їх отримання, а інформацію з державних реєстрів пропонується запитувати автоматично. Повторно вимагати від людини відомості, які вже є в державних системах, буде заборонено, крім визначених законом випадків. Водночас ця частина реформи створює вимоги до кібербезпеки, розмежування доступу, строків зберігання інформації та реальної добровільності згоди, адже маршрут може містити чутливі відомості про здоров’я, майно, склад сім’ї та соціальне становище.

Соціальний блок передбачає мінімально гарантований рівень виплат: вони не повинні бути нижчими за базову соціальну допомогу, розраховану для відповідної сім’ї. Протягом перших шести місяців після переміщення допомогу пропонується виплачувати без урахування доходів родини. Купівля недобудованого житла, квартири без ремонту або земельної ділянки вартістю до двох мільйонів гривень, а також депозит до цієї суми, що зберігається протягом року, не мають автоматично позбавляти людину підтримки. Про зупинення чи припинення виплат орган повинен буде попередити не пізніше ніж за десять днів до планованої виплати, пояснивши підставу та порядок оскарження.

У житловій частині субсидію на оренду пропонується прямо визначити як безповоротну адресну допомогу для оплати житла як у соціальному фонді, так і на приватному ринку. Значно складнішим є механізм добровільної відмови на користь держави від житла або частки в ньому на окупованій території чи в зоні активних бойових дій в обмін на компенсацію. Нотаріальна відмова має стати підставою для припинення права власності та внесення об’єкта до реєстру пошкодженого і знищеного майна.

Такий механізм може відкрити доступ до компенсації людям, які формально залишаються власниками, але роками не можуть користуватися нерухомістю. Водночас він потребує особливо чітких гарантій: зрозумілого способу оцінювання, перевірки співвласників і обтяжень, захисту від примусу та визначення наслідків у разі деокупації або збереження будинку. Ключові деталі автори передають Кабінету Міністрів, тому практична цінність новації залежатиме від майбутнього урядового порядку.

Окремі положення стосуються зайнятості та догляду. Посередники з працевлаштування зможуть отримувати виплату за фактичне оформлення переселенця за трудовим договором: одну мінімальну зарплату після працевлаштування і ще дві — після шести місяців безперервної роботи. Крім того, коли професійний догляд недоступний, його на непрофесійній основі пропонується дозволити не лише родичам, а й людям зі стійкими соціальними зв’язками з отримувачем або тим, хто живе поруч. Послугу догляду також можна буде поєднувати з безоплатним проживанням і компенсаційними механізмами.

Фінансова сторона залишається одним із головних невизначених питань. Створення центру та відділень, виплати, орендні субсидії, компенсації за житло, стимули у сфері зайнятості й послуги догляду потребуватимуть коштів, але точних розрахунків у пояснювальній записці немає: їх має визначити уряд під час підготовки державного бюджету. Законопроєкт лише розпочинає парламентський шлях, тому його положення можуть змінитися після висновків комітетів, оцінки бюджетного впливу, антикорупційної та правової експертизи й консультацій із громадами та організаціями переселенців.