Кабінет Міністрів України вніс до парламенту законопроєкт №16177, покликаний перебудувати порядок розгляду справ про повернення дітей, яких протиправно перемістили до України або утримують на її території всупереч правам піклування. Ініціатива стосується виконання Гаазької конвенції 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей і передбачає зміни одразу до п’яти законодавчих актів.

Про реєстрацію документа у четвер, 22 жовтня, повідомляє Верховна Рада України. Законопроєкт передано до Комітету з питань правової політики, а до його опрацювання також залучені комітети з гуманітарної політики, зовнішніх відносин, прав людини, правоохоронної діяльності, молоді, соціальної політики, бюджету, антикорупційної політики та європейської інтеграції.

Гаазька конвенція не вирішує, з ким із батьків дитина має жити постійно, і не замінює розгляду спору про опіку. Її механізм спрямований насамперед на швидке відновлення становища, яке існувало до незаконного переміщення або утримування дитини, щоб питання батьківської відповідальності розглядали компетентні органи держави її постійного проживання. Саме тому швидкість процедури є не технічною деталлю, а однією з основ міжнародного механізму.

Стаття 11 Конвенції вимагає діяти без зволікань. Якщо рішення не ухвалено протягом шести тижнів від початку процедури, заявник або відповідний центральний орган може вимагати пояснення причин затримки. Урядове обґрунтування законопроєкту вказує, що українські провадження не завжди вкладалися у цей орієнтир, а тривале очікування могло фактично закріплювати наслідки переміщення дитини.

Автори документа посилаються на рішення Європейського суду з прав людини у справах «М.Р. та Д.Р. проти України», «Хабровські проти України», «Віленчик проти України», «Лях проти України» та «Бахаров проти України». У цих справах ЄСПЛ констатував порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини, зокрема з огляду на те, що загальна тривалість розгляду вимог про повернення дітей перевищувала шеститижневий строк, передбачений Гаазькою конвенцією.

Центральною новацією має стати окрема глава Цивільного процесуального кодексу. Вона деталізує зміст позову, перелік можливих доказів, правила повідомлення відповідача, заходи забезпечення, строки медіації, порядок заслуховування дитини та вимоги до рішення. Відповідачеві пропонують відводити не більше п’яти днів для подання відзиву, а сторонам — не більше п’яти днів для відповіді на відзив і заперечень.

Суд мав би розпочинати розгляд не пізніше ніж через 15 днів після відкриття провадження і завершувати його протягом наступних 15 днів. У виняткових випадках цей період можна було б продовжити ще максимум на 15 днів. Апеляційну скаргу пропонується подавати протягом десяти днів, а апеляційний суд мав би розглянути її за 15 днів від відкриття провадження. Касаційне оскарження істотно обмежується, хоча зберігається для окремих винятків, пов’язаних із підставами відмови у поверненні або фундаментальним питанням права.

Ще один елемент реформи — концентрація юрисдикції. Голова кожного апеляційного суду мав би визначити в межах округу два місцеві загальні суди, уповноважені розглядати такі позови. Позивач зміг би обрати один із них відповідно до місця проживання або перебування відповідача. У пояснювальній записці зазначено, що подібна спеціалізація застосовується, зокрема, в Австралії, Бельгії, Канаді, Франції, Німеччині, Нідерландах, Швеції та Швейцарії. Її задум полягає в тому, щоб невелика кількість судів накопичувала досвід у складній транскордонній категорії спорів.

Проєкт дозволяє суду тимчасово обмежувати виїзд з України відповідача та дитини до ухвалення рішення, а також забезпечувати заявникові тимчасове спілкування з дитиною. Якщо звичайним способом викликати відповідача неможливо, оголошення можна буде розмістити на порталі судової влади щонайменше за сім днів до засідання. За наявності контактів суд одночасно використовуватиме телефон, електронну пошту або інші засоби зв’язку, що дають змогу зафіксувати надсилання повідомлення.

Прискорення процедури не означає автоматичного повернення в кожній справі. Суд повинен буде встановити, чи було переміщення або утримування протиправним, заслухати дитину, якщо її вік і розвиток дають змогу висловити власну думку, та врахувати винятки, прямо передбачені Конвенцією. До Сімейного кодексу пропонується додати положення про домашнє насильство: повернення може бути відхилене, якщо відповідна ситуація створює ризик фізичної або психологічної шкоди дитині. Участь педагогів чи психологів залишатиметься можливою залежно від обставин.

Для стадії виконання рішення передбачено окремі запобіжники. Суд має визначати спосіб і строк повернення, розподіляти пов’язані з ним витрати та за потреби дозволяти примусове проникнення до житла, де перебуває дитина. Якщо існуватиме ризик переховування або зміни місця проживання, дитину як винятковий захід можна буде тимчасово влаштувати не лише до закладу, а й у сім’ю родичів чи інших близьких їй осіб. Автори пояснюють це прагненням уникнути більш травматичного середовища.

Уряд стверджує, що реалізація змін не потребуватиме додаткових видатків державного або місцевих бюджетів. Державна судова адміністрація погодила проєкт без зауважень, Верховний Суд за урядовою процедурою вважається таким, що погодив його без зауважень, а пропозиції омбудсмана враховано частково. Документ також пов’язаний із дорожньою картою верховенства права в межах переговорного кластера про вступ до ЄС. Водночас на 23 жовтня йдеться лише про зареєстровану законодавчу ініціативу: запропоновані строки, спеціалізація судів та обмеження на виїзд набудуть практичного значення лише в разі проходження парламентської процедури, підписання та опублікування закону.