Вихід у відкритий космос для посилення енергосистеми МКС
Астронавти NASA та Канадського космічного агентства мали встановити сьому розгортну сонячну батарею IROSA на каналі живлення 2A. Робота була частиною модернізації, необхідної для критичних операцій станції та її майбутнього контрольованого зведення з орбіти.
NASA 29 жовтня транслювало підготовку двох астронавтів до виходу за межі Міжнародної космічної станції, присвяченого модернізації її системи електропостачання. Початок робіт був запланований приблизно на 8:00 за східним часом США, а їхня очікувана тривалість перевищувала шість із половиною годин.
Про підготовку до операції у четвер, 29 жовтня, повідомив NASA Blogs. Оскільки оприлюднений агентством графік уже стосувався минулої доби, він засвідчує запланований перебіг робіт, але сам по собі не підтверджує їх завершення чи результат.
Учасниками виходу мали стати астронавт NASA Аніл Менон і представник Канадського космічного агентства Джошуа Кутрик. Вони повинні були залишити станцію через шлюзовий модуль Quest — американський сегмент комплексу, призначений для переходу екіпажів із герметичного середовища у відкритий космос.
Головним завданням було встановлення та розгортання сонячної батареї типу International Space Station Roll-Out Solar Array, скорочено IROSA. Нову конструкцію планували підключити до електричного каналу 2A, одного з елементів розгалуженої енергетичної архітектури орбітального комплексу.
Ця батарея мала стати сьомою IROSA на МКС. На відміну від жорстких панелей традиційної конструкції, сама назва системи підкреслює принцип її розгортання: масив доставляють у компактнішому стані, після чого розкривають у робоче положення вже зовні станції.
Додаткова генерація потрібна не лише для повсякденної роботи наукових приладів, систем життєзабезпечення, зв’язку та керування. NASA окремо зазначало, що енергетичний резерв має підтримувати критичні операції станції, включно з її безпечним і контрольованим зведенням з орбіти в майбутньому.
Таке формулювання пов’язує окремий технічний вихід із ширшим життєвим циклом МКС. Навіть обладнання, яке встановлюють на пізньому етапі експлуатації комплексу, повинне забезпечувати не тільки поточні дослідження, а й надійність систем під час подальших операцій зі станцією.
Менон був призначений першим членом позакорабельного екіпажу й мав працювати у скафандрі з червоними смугами. Кутрик виконував роль другого учасника та мав одягнути скафандр без розпізнавального маркування. Візуальна відмінність допомагає наземним операторам і глядачам розрізняти астронавтів під час трансляції.
Для Менона це мав бути четвертий вихід у відкритий космос, тоді як Кутрик готувався до першої такої операції. Відмінність у досвіді робила розподіл ролей особливо помітним: один учасник уже був знайомий із тривалою роботою зовні станції, для іншого місія ставала дебютом у складному позакорабельному середовищі.
NASA позначило операцію як 100-й американський вихід у відкритий космос. Водночас вона мала стати 285-м виходом, проведеним на підтримку складання, технічного обслуговування та модернізації МКС. Ці два числа відображають різні системи підрахунку: окрему американську серію та загальну історію робіт біля станції.
Заплановані шість із половиною годин включали значно більше, ніж безпосереднє розкриття батареї. Позакорабельна діяльність потребує послідовного виходу зі шлюзу, переміщення вздовж конструкцій, роботи з обладнанням і повернення всередину, причому кожен етап контролюється екіпажем та фахівцями на Землі.
NASA пропонувало дивитися підготовку й операцію через свій сервіс прямих трансляцій, а подальші повідомлення шукати у блозі МКС та офіційних акаунтах станції в соціальних мережах. Початковий допис, однак, містив саме план виходу і його завдання, тому без окремого підсумкового повідомлення не можна робити висновок про фактичний перебіг встановлення сьомої IROSA.