Третій армійський корпус оголосив про завершення третього етапу операції «Вівальді», результатом якого, за твердженням українського командування, стало звільнення Нового, Рідкодуба й Катеринівки, а також відновлення контролю над Карпівкою та Новомихайлівкою. Корпус стверджує, що в межах цього етапу українські сили повернули 51 км² території, а від початку наступальних дій — 176 км².

Про підсумки операції в понеділок, 28 вересня, повідомляє Третій армійський корпус. Наведені ним дані про перебіг боїв, втрати та кількість полонених потребують незалежного підтвердження, яке в умовах активних бойових дій часто з’являється із затримкою.

Командир корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький, назвав цей етап переломним для всієї операції. За його словами, головною ціллю було Нове — населений пункт, який російські війська використовували як ключовий вузол свого плацдарму. Значення цієї позиції визначалося не лише забудовою чи дорогами, а передусім висотами навколо неї, контроль над якими дає змогу спостерігати за місцевістю, коригувати вогонь і впливати на переміщення резервів.

Описаний командуванням задум ґрунтувався на введенні противника в оману. Російська сторона, як заявив Білецький, вважала основним напрямком українського наступу лінію Шандриголове — Зелена Долина. Через це російські підрозділи нібито спрямовували туди резерви й проводили контратаки, тоді як головні зусилля українських сил були зосереджені на районі Нового.

Якщо ця версія подій підтвердиться, йдеться про класичне оперативне маскування: демонстративна активність на одному напрямку має змусити суперника неправильно оцінити головну загрозу. Успіх такого задуму залежить від прихованого накопичення сил, дисципліни зв’язку, правдоподібних відволікальних дій і здатності швидко скористатися моментом, коли резерви противника вже втягнуті в бої на другорядній ділянці.

Окремою особливістю прориву корпус назвав застосування переобладнаних радянських БТР-60. Машини перетворили на дистанційно керовані роботизовані комплекси-камікадзе й використали для підриву найбільш укріплених позицій. Такий підхід дає змогу доставити значний заряд до інженерної перешкоди або опорного пункту, не наражаючи екіпаж на прямий ризик, хоча сам комплекс залишається вразливим для мін, протитанкових засобів, безпілотників і радіоелектронної боротьби.

Використання старої бронетехніки в новій ролі також ілюструє ширшу тенденцію цієї війни: обидві сторони поєднують масові радянські платформи із сучасними системами управління. Цінність такого рішення визначається не віком базової машини, а надійністю дистанційного керування, точністю наведення та здатністю діяти під вогнем. Водночас без технічних матеріалів і докладного розбору неможливо оцінити, наскільки масштабним було застосування цих комплексів.

Заявлені втрати російських сил становлять близько двох тисяч військовослужбовців, однак у повідомленні не уточнюється співвідношення загиблих, поранених і зниклих безвісти. Ще понад 250 росіян, за даними корпусу, потрапили в полон. Українська сторона стверджує, що здавалися цілі підрозділи, серед полонених були офіцери, пілоти та артилеристи.

Масова здача в полон, якщо її масштаби підтвердяться, може свідчити про порушення управління, ізоляцію позицій або вичерпання можливостей для організованого відходу. Водночас відеозаписи окремих груп полонених самі по собі не дають повної картини: для перевірки потрібні списки, часові й географічні прив’язки, а також зіставлення з іншими джерелами. З полоненими за будь-яких обставин мають поводитися відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.

Ключову роль у боях корпус відводить Третій штурмовій бригаді, яка виконувала завдання на ділянках прориву. До операції також залучалися підрозділи Державної прикордонної служби. 3-й прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, як стверджується, відновив контроль над Рідкодубом і розгорнув оборону на нових рубежах, а 10-й мобільний прикордонний загін «ДОЗОР» брав участь у штурмах.

Захоплення населеного пункту не означає автоматичного завершення боротьби за ділянку. Після просування військам необхідно розмінувати маршрути, облаштувати укриття, підтягнути боєприпаси, забезпечити евакуацію поранених і підготуватися до контратак. Особливо важливим стає утримання навколишніх висот: без них контроль над забудовою може виявитися нестійким під ударами артилерії та дронів.

Подальше значення третього етапу «Вівальді» залежатиме від того, чи зможуть українські сили закріпити здобуті рубежі та перетворити локальний успіх на тривалішу зміну оперативної ситуації. Російське командування, ймовірно, спробує стабілізувати фронт резервами, посилити повітряну розвідку та переглянути систему оборони. Українській стороні водночас доведеться зберігати темп, не допускаючи надмірного розтягування логістики й виснаження штурмових підрозділів.